Вранці, 8 березня, близько 10:00, з поля, через кожне подвір’я пробігли автоматники з криками „ Ура!”. На шосейній дорозі, де перетинаються вулиці Радянська (Петропавлівська) і Червоноармійська (Слави) зібралося багато людей, переважно жінки. І всі погляди були звернені в поле, у бік  Пугачівки (тодішньої Ксендзівки). З’явились вершники. Попереду командир. Привітався з людьми. Привітав з Міжнародним жіночим святом  і сказав: „Мы не дарим Вам цветов. Мы дарим вам свободу”. Це був день визволення. Потім найстаріша жінка з гурту – баба Варка Тимофіївна Дончук піднесла йому на рушнику хліб і сіль.

Так святковий день став ще більш святковим для усіх жителів с. Дмитрушки.

Село живе, і крізь роки вдячно пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни. Кожного року учні Дмитрушківського ліцею вшанувують память односельців і схиляють голови перед світлою пам’яттю всіх, хто ввійшов у безсмертя!

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!